На землі
великій є одна країна:Гарна,
неповторна, красна, як калина.І живуть
тут люди добрі, працьовиті.І скажу, до
речі, ще й талановиті.Землю
засівають і пісні співають,На бандурі
грають і вірші складають.Про ліси і
гори, І про синє море,Про людей і
квіти… То скажіть же, діти,Що це за
країна?
Так вже розпорядилась історія, що упродовж століть наш народ та землі
України були розрізнені, належали до інших держав: Російської імперії, Польщі,
Австро-Угорщини. Тож споконвічною мрією українців було об’єднання розрізнених
частин України в єдину землю однієї держави. 9 жовтня 1918 р. на засіданні
австрійського парламенту майбутній глава уряду ЗУНР К.Левицький висловив
загальне прагнення галицького народу до Києва. 20 жовтня 1918 р. на
багатотисячній маніфестації у Львові відомий західноукраїнський політичний і
громадський діяч С.Вітик закликав до негайної злуки з Великою Україною.
Українська Національна Рада, яка 3
січня 1919 року одностайно прийняла ухвалу про злуку Західноукраїнської
Народної Республіки з Українською Народною Республікою.
День Соборності займає особливе місце в
історії становлення України, оскільки саме 22 січня 1919 року у Києві на
Софійській площі відбулися урочисті збори. На них був проголошений Акт Злуки
(об’єднання) українських земель, засвідчений Універсалом про об’єднання
Української Народної Республіки й Західноукраїнської Народної Республіки в
єдину державу, з єдиним державним гербом – тризубом.
Немає коментарів:
Дописати коментар